Ліквідувати не можна залишити: що треба для успішної системи охорони довкілля

Ліквідувати не можна залишити: що треба для успішної системи охорони довкілля 

Анатолій Куцевол, Директор Команди підтримки реформ при Міністерстві екології та природних ресурсів України, про реформи у сфері охорони довкілля

Анатолій Куцевол Директор Команди підтримки реформ при Міністерстві екології та природних ресурсів України

Новий Уряд ще не сформовано, а дискусії про ліквідацію Мінприроди вже підіймаються. Як організувати державну екологічну політику?

Тема захисту довкілля є однією з «найспекотніших» у світі через величезні обсяги забруднення і суттєві зміни клімату, які вже призвели до неочікуваних надзвичайних ситуацій та катаклізмів. Влади країн та й вже Папа Римський Франциск визнають критичність ситуації й оголошують надзвичайний стан в екології.

Найбільшим викликом для більшості є питання пошуку політики сталого розвитку, коли можливо врівноважити економічний розвиток із питанням використання ресурсів та захисту довкілля. За останні 2 роки людство вичерпує екологічні ресурси, відведені на рік за 7 місяців. Тобто ми живемо в кредит перед планетою, а розраховуватися будуть наступні покоління.

Країни світу забороняють видобуток вуглеводнів, відмовляються від використання дизелю та й бензину, сприяють розвитку електротранспорту, вводять податки на авіаперевезення, зобов’язуються висаджувати мільйони дерев, йдуть шляхом циклічної безвідходної економіки. Усі ці дії вимагають лідерів та великої кількості злагоджених дій різних міністерств та відомств, оскільки стосуються екології, енергетики, інфраструктури, промисловості, сільського господарства, інформаційної політики, публічних фінансів.

Що ж Україна? За останні 3 роки Мінприроди порівняно з попередніми Урядами зробило неймовірний крок вперед – впроваджено нові підходи до екологічної оцінки і без громадського обговорення проекти не повинні реалізовуватися, розширено природно-заповідний фонд, нарешті почали виконуватися міжнародні зобов’язання, визначені політики щодо відходів, промислового забруднення, екологічної безпеки, моніторингу повітря та води, створені басейнові ради управління водними ресурсами. 
І найголовніше завдяки лідерству тема довкілля стала на щаблі вище у ієрархії міністерств і відомств.

Що ж далі? Напередодні формування нового Уряду вже класично обговорюється питання зменшення кількості міністерств та відомств або ж їх об’єднання. Одні бачать Мінприроди разом з Міненерго, інші з Мінагрополітики або Мінінфраструктури, а дехто взагалі не бачить Мінприроди серед переліку міністерств.

Важливим елементом цього процесу є розуміння того, що будь-які об’єднання повинні відбуватися за певною логікою і обрахунком усіх функцій. Така логіка вже була прийнята в Україні і це спільно з ЄС розроблена Стратегія реформування державного управління України до 2021 року.

Мінприроди разом із підзвітними йому відомствами (Держводагентство, Держгеонадра, ДАЗВ) та установами не є виключенням і повинні бути реформовані на основі функціонального обстеження. Головним принципом, який закладений у реформу державного управління є чіткий розподіл функцій на формування і реалізацію політики, та контроль за її реалізацією.

На практиці це означало б, що функції поділяються наступним чином:

Формування політики: Мінприроди займається розробкою законів, актів Уряду і Президента, наказів щодо усіх сфер охорони довкілля;

Реалізація політики:

1. єдиний орган (наприклад Державне екологічне агентство) з територіальними підрозділами в кожному регіоні надає послуги, координує роботу держустанов (лабораторії, підприємства, освітні заклади, ПЗФ), здійснює моніторинг стану довкілля, робить роз’яснення та веде облік застосування на практиці діючих норм з метою їх змін;

або

2.  декілька органів з територіальними підрозділами в кожному регіоні – Держводагентство та Держгеонадра, та додаткові ЦОВВ – відходи, ПЗФ, дозвільна система;

Контроль: Державна екологічна інспекція здійснює контроль за забрудненням довкілля і має бути превентивним органом, своєчасно реагуючи і притягуючи до відповідальності порушників з метою відновлення належного стану довкілля.

Більшість напрямів, які потребують реформування у сфері довкілля (відходи, надрокористування, водокористування, промислове забруднення та інтегрований дозвіл, кліматична політика, система контролю, моніторингу і відповідальності) приречені на невизначеність без інституційної реформи у цій сфері.

Звісно, попри інституційну реформу у сфері довкілля, питання також має бути серед пріоритетів Президента, Прем'єр-міністра і Верховної Ради. 

Та й Дні довкілля мають бути щодня, оскільки планета Земля не є фінансовою установою і не може здійснити реструктуризацію кредиту чи повністю його пробачити.

Джерело: Ліга.Блоги